Українська мова · Орфографія
М’який знак: де пишемо ь, а де не пишемо
М’який знак позначає м’якість д, т, з, с, дз, ц, л, н, коли далі стоїть твердий приголосний або кінець слова; після р, а також після н перед ж, ч, ш, щ його не пишемо. Кожне правило має короткий список винятків, і саме його треба знати напам’ять.
Авторський матеріал Тями · оновлено
Коли ь пишемо
Ь ставимо тільки після д, т, з, с, дз, ц, л, н, а після р — лише в середині слова перед о (трьох). Тож питання «писати чи ні?» виникає лише для цих букв.
- у кінці слова й у кінці складу: мідь, суть, вісь, кінь, палець; дядько, молотьба, близько, восьмий, Грицько, кільце, ганьба;
- перед о: дьоготь, тьохкати, сьомий, дзьоб, цього, льон, синього, трьох;
- після л перед будь-яким приголосним: їдальня, пальці, сільський, ковальський, рибальство;
- у суфіксах -зьк-, -ськ-, -цьк-: близький, по-українськи, донецький, військо; та в суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-: гарненький, рученька, малесенький, тонюсінький;
- у родовому відмінку множини іменників жіночого роду м’якої групи на -я та середнього роду на -нн(я), -ц(е): гривень, пісень, крамниць, робітниць, знань, місць, кілець;
- у дієслівних формах дійсного й наказового способу: робить, ходять, будь, будьте, лізь, кинь.
Не пишемо ь у словах боязкий, в’язкий, різкий, плаский, ковзкий, дерзкий, жаский, баский, порский і похідних від них (різко, в’язкість): тут збіг -зк- не є суфіксом -зьк-.
Коли ь не пишемо
- після р у кінці слова чи складу: вір, гіркий, кобзар, лікар, монастир, школяр, Харків;
- після н перед ж, ч, ш, щ і перед суфіксом -ськ-: кінчик, промінчик, менший, тонший, Уманщина; волинський, селянський, громадянський;
- після будь-якого приголосного, крім л, перед буквою на позначення м’якого чи напівпом’якшеного приголосного: вінця, кінцівка, радість, різдвяний, свято, сьогодні, танцювати, цвях, щастя;
- після л у суфіксах -лн-, -илн-: держално, пужално (але в зменшених словах ь є: держальце);
- між двома однаковими буквами на позначення м’яких приголосних: життя, волосся, каміння, сіллю, ллється;
- після д, н, т перед суфіксами -ченк-, -чук, -чишин: Панченко, Федченко, Радчук, Степанчук (після л — ь пишемо: Гальченко, Михальчук);
- у кінці іменників чоловічого роду іншомовного походження після ц та в деяких вигуках: палац, кварц, шприц, бац.
Окрема пастка — іменники на -ька, -лка. Якщо ь є в називному відмінку, його зберігаємо в усіх інших: кулька — кульці, донька — доньці. Якщо в називному ь немає, то й далі його не пишемо: галка — галці, сторінка — сторінці, Наталка — Наталці.
| Називний | Родовий множини | Чому так |
|---|---|---|
| гривня | гривень | жіночий рід, м’яка група: ь у кінці слова |
Розібрані приклади
Спробуй розв’язати сам, а потім відкрий розв’язання. Це авторські приклади, а не завдання з тренувань.
Приклад 1
Поясніть написання слів дзьоб, цвях, школяр, гривень.
Показати розв’язанняСховати розв’язання
- Дзьоб — ь після дз перед о.
- Цвях — ь не пишемо: після ц стоїть в, яке позначає напівпом’якшений приголосний.
- Школяр — після р у кінці слова ь не пишемо.
- Гривень — родовий відмінок множини іменника жіночого роду м’якої групи: ь у кінці слова.
Відповідь: ь потрібен у словах дзьоб і гривень.
Приклад 2
Допишіть ь, де потрібно: дяд..ко, вос..мий, кін..цівка, тон..ший, Гал..ченко, Пан..ченко.
Показати розв’язанняСховати розв’язання
- Дядько — ь після д перед твердим к; восьмий — ь після с перед м.
- Кінцівка — після н перед ц (напівпом’якшений) ь не пишемо.
- Тонший — після н перед ш ь не пишемо.
- Гальченко — після л ь пишемо; Панченко — після н перед -ченк- ь не пишемо.
Відповідь: дядько, восьмий, кінцівка, тонший, Гальченко, Панченко.
Типові помилки
- Ставити ь після р: «лікарь», «секретарь», «школярь».
- Писати ь після н перед ч, ш: «кіньчик», «меньший», «тоньший».
- Пропускати ь у суфіксах -зьк-, -цьк-: «близкий», «донецкий».
- Змінювати написання за аналогією: кулька — кульці (ь є вже в називному), але галка — галці (ь немає й там).