Українська література · Література кінця XVIII — початку XX століття
«Заповіт»
«Заповіт» — програмний вірш Тараса Шевченка, написаний 25 грудня 1845 року в Переяславі. Поет просить поховати його на могилі серед степу, звідки видно Дніпро, і закликає земляків порвати кайдани й здобути волю. Вірш став народною піснею й символом національного руху.
Авторський матеріал Тями · оновлено
- Автор
- Тарас Шевченко
- Жанр
- ліричний вірш у формі послання; громадянська лірика
- Час створення
- 1845 рік (Переяслав, 25 грудня)
- Напрям
- романтизм
Тема й ідея
Тема. Прощальна воля поета, його прохання до земляків: поховати на Україні й не забути боротьби за волю.
Ідея. Любов до України й віра в її визволення; заклик до активної боротьби («вставайте, кайдани порвіте»), пам’ять про поета лише в родині вільних людей.
«Як умру, то поховайте мене на могилі»
Композиція й художні особливості
Вірш має три частини за змістом. У першій поет просить поховати його на могилі серед степу, щоб бачити лани, Дніпро й кручі й чути, як реве Дніпро. У другій він обіцяє полетіти до Бога тоді, коли Дніпро понесе в синє море кров ворожу: а до того Бога не знає. У третій лунає заклик: поховати й вставати, кайдани порвати, окропити волю ворожою кров’ю й не забути поета в «сім’ї вольній, новій». Вірш написаний чотиривіршами, у яких римуються другий і четвертий рядки. Використано риторичні звертання, епітети (степ широкий, Україна мила, ревучий Дніпро), метафору, інверсію, символіку Дніпра.
Образи й ліричний герой
- Ліричний герой
- поет, що звертається до земляків зі своєю останньою волею.
- Дніпро
- символ України: його реву поет хоче чути навіть із могили.
- Могила
- символ пам’яті й свободи: з неї видно всю рідну землю.
- Сім’я вольна, нова
- образ майбутнього вільного народу, в якому має жити пам’ять про поета.
Зміст і хід думки
Поет просить: коли помре, поховати його на могилі серед широкого степу на милій Україні, щоб видно було лани, Дніпро й кручі та чути, як ревучий Дніпро гуде. Це прохання не про пишний похорон: поет хоче бути поруч із рідним краєм.
Далі він каже: коли Дніпро понесе в синє море ворожу кров, тоді він покине лани й гори й полетить до самого Бога молитися, а до того не знає Бога. За поширеним тлумаченням, поет ставить визволення народу вище за покірну побожність.
Завершується вірш закликом до живих: поховайте та вставайте, порвіть кайдани й окропіть волю ворожою кров’ю. Останнє прохання — не забути поета в новій, вільній сім’ї й помянути його незлим тихим словом.
Запитання у стилі НМТ
Дай свою відповідь, а потім перевір. Це авторські запитання, а не завдання з тренувань.
Запитання 1
Коли й де написано «Заповіт»?
Показати відповідьСховати відповідь
25 грудня 1845 року в Переяславі.
Запитання 2
Де Шевченко просить себе поховати?
Показати відповідьСховати відповідь
На могилі серед широкого степу на Вкраїні, звідки видно лани, Дніпро й кручі.
Запитання 3
За якої умови поет обіцяє залишити все й полинути до Бога молитися?
Показати відповідьСховати відповідь
Коли Дніпро понесе з України в синє море кров ворожу.
Запитання 4
Який художній прийом використано в словах «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте»?
Показати відповідьСховати відповідь
Риторичний заклик (звернення до читачів) з метафорою «кайдани» як символом неволі.
Запитання 5
До якого жанру можна віднести «Заповіт»?
Показати відповідьСховати відповідь
До ліричного вірша-послання (громадянська лірика).
Чим цей твір плутають
- Заголовок «Заповіт» дала традиція: в автографі Шевченка заголовка немає.
- «Заповіт» не є поемою: це короткий ліричний вірш, а не ліро-епічний твір.
- Слова «до того я не знаю Бога» не означають відмови від віри: це заява, що віра залежить від справедливості.