Українська література · Література кінця XVIII — початку XX століття
«І мертвим, і живим, і ненарожденним…»
«І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм, в Украйні і не в Украйні сущим, моє дружнєє посланіє» — послання Тараса Шевченка, датоване 14 грудня 1845 року. Поет докоряє землякам байдужістю й схилянням перед чужим та закликає любити Україну, вчитися і «обнятися як брати».
Авторський матеріал Тями · оновлено
- Автор
- Тарас Шевченко
- Жанр
- поема-послання (у заголовку — «дружнє посланіє»)
- Час створення
- 1845 рік (В’юнища, 14 грудня)
- Напрям
- романтизм
Тема й ідея
Тема. Становище українців, байдужих до страждань рідного краю й захоплених чужим; пошук справжніх цінностей.
Ідея. Заклик до єдності й національної свідомості: спершу треба пізнати й полюбити своє, вчитися в інших, але не цуратися рідного. Тільки пам’ять про історію й братерство можуть відродити «добру славу України».
«В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля.»
Композиція й художні особливості
Твір починається епіграфом із Першого соборного послання апостола Івана про те, що не можна любити Бога й ненавидіти брата, та скаргою поета, що він плаче на розпуттях, а ніхто його не чує. Далі — докір землякам, які шукають щастя на чужині, ядуча сатира на «славянофілів» і «освічених» українців, заклик «Учітесь, читайте» й завершальний заклик до братерства. Використано ритм послання, риторичні звертання, іронію, афоризми, антитезу.
Образи й ліричний герой
- Ліричний герой — поет-пророк
- болить за долю України; звертається до всіх поколінь: «мертвих, живих і ненароджених».
- Землячки-«слов’янофіли»
- люди, які читають чужих авторів і знають усі слов’янські мови, крім власної.
- Україна
- «заплакана мати», що чекає, поки діти обіймуться й полюблять її.
Зміст і хід думки
Поет стоїть на розпуттях і плаче, а ніхто не чує: люди торгують правдою, запрягають у ярма інших, а потім мають пожати те, що посіяли. Він попереджає, що жнива будуть страшними.
Далі автор докоряє землякам: «Схаменіться, недолюди»! Не шукайте добра на чужині, бо в своїй хаті своя правда, сила й воля. Він висміює тих, хто, слухаючи німців, захоплено читає Коллара, Шафарика, Ганку й знає всі слов’янські мови, крім власної, а також тих, хто хвалиться «своїми Брутами й Коклесами», але не знає власної історії.
Закінчує поет закликом: учитеся, читайте й чужому научайтесь, та свого не цурайтесь, бо хто матір забуває, того Бог карає. Треба прочитати історію, розпитати мучеників, а тоді обійняти брата, і мати усміхнеться, благословить дітей, і оживе добра слава України.
Запитання у стилі НМТ
Дай свою відповідь, а потім перевір. Це авторські запитання, а не завдання з тренувань.
Запитання 1
До якого жанру належить «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»?
Показати відповідьСховати відповідь
До послання: поет звертається до земляків із закликом і докором.
Запитання 2
Яку думку про власні сили висловлює поет?
Показати відповідьСховати відповідь
«В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля»: не треба шукати волі й правди чужими дорогами.
Запитання 3
Що означає заклик «чужому научайтесь, й свого не цурайтесь»?
Показати відповідьСховати відповідь
Треба вивчати чуже, але не забувати й не зневажати рідну мову, історію й культуру.
Запитання 4
Кого Шевченко висміює, називаючи Коллара, Шафарика, Ганку?
Показати відповідьСховати відповідь
Українців, що захоплено читають слов’янських учених, а своєї мови й історії не знають.
Запитання 5
Яким закликом завершується послання?
Показати відповідьСховати відповідь
«Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!»: заклик до єдності й братерства.
Чим цей твір плутають
- Не плутай із «Заповітом»: обидва твори написано 1845 року, але «Заповіт» — коротка прощальна воля поета, а це довге роздумне послання-докір.
- Заголовок не означає, що йдеться про мертвих і ненароджених дослівно: це спосіб звернутися до всіх поколінь.
- Автор не закликає відмовлятися від чужого знання: він застерігає від нехтування рідним.