Степан Бандера

Бандера народився в родині греко-католицького священика, навчався в українській гімназії в Стрию, а 1929 року став членом Організації українських націоналістів. З 1933 року він очолював Крайову екзекутиву ОУН на західноукраїнських землях. 1934 року його заарештувала польська влада у справі вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького.

На Варшавському процесі (листопад 1935 — січень 1936) і Львівському процесі 1936 року Бандера був центральною фігурою. Смертний вирок йому замінили на довічне ув’язнення. Він вийшов на волю у вересні 1939 року, після початку Другої світової війни.

1940 року в ОУН стався розкол: прихильники Бандери створили Революційний провід і виокремилися як ОУН(б). У квітні 1941 року на другому великому зборі його обрали провідником ОУН(б). 30 червня 1941 року у Львові від імені ОУН(б) проголосили Акт відновлення Української Держави, а також утворили Українське державне правління.

Німецька влада не визнала цього акта: невдовзі Бандеру заарештували й тримали в німецькому концтаборі Заксенгаузен до осені 1944 року. Після війни він жив у еміграції, у Мюнхені. 15 жовтня 1959 року його вбив агент радянських спецслужб Богдан Сташинський. Діяльність Бандери й ОУН має складні й суперечливі сторінки, які досліджують історики; на НМТ перевіряють факти й хронологію.