Подільська височина

Західну частину Подільської височини — Подільське горбогір’я — займають Львівська, Тернопільська та Івано-Франківська області. Південно-східна частина лежить в Одеській, Вінницькій, Миколаївській і Кіровоградській областях. Саме тут проходить вододіл басейнів Дністра й Південного Бугу.

Основа височини — Волино-Подільська плита: південно-західна окраїна Східноєвропейської платформи, по суті поховане продовження Українського щита, де кристалічний фундамент лежить на різній глибині. Зверху залягає осадовий чохол — верхньокрейдові, неогенові й антропогенові мергелі, вапняки, піски, пісковики, суглинки; на південному сході до них додаються глини та лес. На сході, у долинах річок і ярах, кристалічні породи щита виходять на поверхню.

У Подільському горбогір’ї домінують висоти 300–370 м, найвища відмітка — 471 м (гора Камула). На південному сході поверхня нижча: до 300 м, а на схід знижується до 250 м. Височину розчленовують річкові долини, балки й яри. Серед окремих масивів Енциклопедія історії України називає Вороняки, Гологори, Кременецькі гори, Розточчя та Опілля.

Помітна форма рельєфу — Товтри (Медобори): скелясті вапнякові підняття, що є залишками розмитих бар’єрних рифів і атолів неогенових морів. Над околицями вони здіймаються на 50–60 м, а їхня абсолютна висота — 350–400 м. У заповіднику «Медобори» на південному сході Тернопільської області висоти Товтр — 350–380 м, а найвища вершина заповідника — гора Бохіт (413 м).

Найвища відмітка рівнинної частини України — гора Берда (515 м) — лежить не на самій Подільській, а на Хотинській височині у Заставнівському районі Чернівецької області. За будовою вона — піднятий блок Подільської плити.

Річки західної частини належать до басейну Дністра (Щирець, Зубря, Гнила Липа, Золота Липа та ін.), а долини лівих приток Дністра нагадують каньйони, що прорізають палеозойські та мезо-кайнозойські відклади. Південний Буг бере початок саме на Подільській височині — біля села Холодець Хмельницької області, на висоті 321 м.

На Тернопільщині, у межиріччі Серету й Збруча, розвинений карст: у гіпсоносних відкладах неогену лежать печери Кришталева, Озерна, Оптимістична, Млинки, Вертеба та інші.

У західній частині опадів випадає близько 750 мм на рік (751 мм у горбогір’ї). Горбогірні масиви мають лісостепові ландшафти: лісистість 27–35 %, переважають буково-дубово-грабові ліси на сірих опідзолених ґрунтах. На південному сході переважають чорноземи, а сільськогосподарські угіддя займають 68–75 % площі. Енциклопедія Сучасної України відносить більшу частину височини до лісостепової зони, а її південні відроги в Одеській і Миколаївській областях — до північного степу. Через розчленованість 35–60 % орних земель горбогір’я уражені ерозією, тож тут проводять протиерозійні заходи.