Харківська область

Область розташована на північному сході України. На сході вона межує з Луганською, на південному сході — з Донецькою, на півдні — з Дніпропетровською, на заході — з Полтавською, на північному заході — із Сумською областями, а на півночі проходить державний кордон із Росією. Утворена область 9 лютого 1932 року. Її кордони не раз змінювалися: 1937 року з неї виділили Полтавську область, а 1939 року частину території передали Сумській. Ще раніше, у липні 1932 року, ряд районів Харківщини (серед них Старобільський і Новопсковський, тепер у Луганській області) віддали новоутвореній Донецькій області.

Більша частина області лежить у межах Придніпровської низовини. На півночі вона переходить у відроги Середньоруської височини, на південному сході — у відроги Донецької височини. Сама Дніпровсько-Донецька западина — тектонічна структура під низовиною — охоплює Харківську область разом із Чернігівською, Київською, Сумською, Полтавською і частково Черкаською. Саме з нею пов’язана Дніпровсько-Донецька карстова область, де поширений покритий і задернований соляний карст; вона займає частину Чернігівської, Сумської, Полтавської та Харківської областей.

Річки області належать до басейнів Дніпра й Дону, а головна з них — Сіверський Донець. Він бере початок у Бєлгородській області Росії, тече територією Харківської, Донецької та Луганської областей і впадає в Дон у Ростовській області Росії. Серед його лівих приток ЕСУ називає Вовчу, Оскіл, Жеребець, Красну, Борову, Айдар. Оскіл на порталі природно-заповідного фонду названо найбільшою лівою притокою Сіверського Дінця: його схили різні — правий крутий і високий, лівий пологий.

Більша частина території належить до лісостепової зони, менша (південна) — до степової.

Національний природний парк «Дворічанський» особливий крейдяними ландшафтами над Осколом: крейда утворилася з черепашок молюсків, що жили на дні давнього моря близько 70 мільйонів років тому. На крейдяних схилах ростуть степові рослини, зокрема ковила, а візитівка місцевості — бабак. У парку знайдено й белемніти, які в народі звуть «чортовими пальцями». Національний природний парк «Слобожанський» поєднує природу Полісся й лісостепу: на його території майже двісті боліт і лісових озер, а символ парку — бобер. Станом на дату перевірки портал природно-заповідного фонду позначає обидва парки як закриті чи частково обмежені через війну.