В’ячеслав Чорновіл

Чорновіл народився в селі Єрки на Черкащині в родині сільських учителів, закінчив факультет журналістики Київського університету. З середини 1960-х років він активно брав участь у русі шістдесятників разом з Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком, Аллою Горською та іншими, розповсюджував самвидав. 4 вересня 1965 року виступив із протестом у кінотеатрі «Україна» проти арештів української інтелігенції.

1967 року Чорновіл склав документальну збірку «Лихо з розуму: портрети двадцяти злочинців» про репресованих шістдесятників, і його заарештували. Він провів у таборах і засланні понад десять років: 1967–1969, 1972–1978 та 1980–1985. Ще 1970 року він почав видавати машинописний самвидавний журнал «Український вісник», а згодом став членом ПЕН-клубу (1978) та Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод (1979).

У добу перебудови Чорновіл став співініціатором Української Гельсінської спілки, а 1988 року оприлюднив її «Декларацію принципів» на п’ятдесятитисячному мітингу у Львові. 8–10 вересня 1989 року на Установчих зборах Народного руху України його обрали членом Великої ради. 4 березня 1990 року він став народним депутатом Верховної Ради УРСР, а від квітня 1990 року очолив Львівську обласну раду.

1 грудня 1991 року Чорновіл брав участь у виборах Президента України й посів друге місце після Леоніда Кравчука. Від грудня 1992 року він очолював Народний рух України. Загинув 25 березня 1999 року в автомобільній катастрофі; 2000 року йому посмертно присвоєно звання Героя України.