Революція на граніті 1990 року

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет України, але комуністична більшість («група 239») не поспішала втілювати її положення. Тим часом Москва розробила проєкт нового Союзного договору, що мав зберегти верховенство союзного права. 30 вересня 1990 року на мітингу Народного руху України майже триста тисяч людей сказали «Ні — новоствореному Союзному договору!». Опозиція не змогла організувати загальний страйк, і молодь обрала іншу форму протесту.

Вранці 2 жовтня близько сорока активістів Української студентської спілки й Студентського братства Львова розстелили на гранітних плитах площі матраци, встановили транспаранти й оголосили голодування, а ввечері розбили намети. Вимоги були такі: дострокове припинення повноважень парламенту й нові багатопартійні вибори, націоналізація майна Компартії та Ленінської комуністичної спілки молоді, недопущення підписання Союзного договору, проходження строкової служби вояками лише в межах України, відставка голови уряду Віталія Масола.

До голодування долучалися дедалі більше студентів: 4 жовтня — 151 особа, 16 жовтня — 298. Київ, Львів, Тернопіль, Івано-Франківськ охопили страйки студентів. Відбувалися 100-тисячні демонстрації на підтримку голодуючих, до них приєдналися кілька народних депутатів.

17 жовтня Верховна Рада 314 голосами ухвалила постанову: провести 1991 року референдум про довіру парламенту, службу юнаків поза межами республіки лише за їхньою згодою, розглянути питання про націоналізацію майна КПРС, вважати укладення Союзного договору передчасним, розглянути відставку голови уряду й привести Конституцію УРСР у відповідність до Декларації про суверенітет. Після цього студенти припинили голодування. Депутат Михайло Горинь сказав: те, чого не могла домогтися Народна рада, досягла студентська молодь. Подія стала важливим кроком на шляху до незалежності.