Петро Калнишевський, останній кошовий отаман

Калнишевський народився на Роменщині. Він потрапив на Січ ще в дитячому віці, пройшов шлях від джури до найвищих посад, 1760 року був військовим суддею, а 1762 року його вперше обрали кошовим отаманом. У січні 1765 року, всупереч волі Катерини II, він знову став кошовим і переобирався на цю посаду до самої ліквідації Січі 1775 року.

Калнишевський захищав землі Вольностей Війська Запорозького: тричі їздив у складі запорозьких депутацій до Петербурга. Він дбав про заселення запорозьких земель, сприяв переселенню туди селян із Лівобережжя, Правобережжя й Слобожанщини, розвивав господарства — хутори й зимівники. 1770 року там налічувалося 45 сіл і близько чотирьох тисяч хуторів і зимівників.

У російсько-турецькій війні 1768–1774 років козаки воювали на боці імперії. Калнишевського нагородили золотою медаллю з діамантами, а 1773 року присвоїли звання генерал-поручика. Проте в червні 1775 року російські війська зруйнували Нову (Підпільненську) Січ, і Запорозьке Військо перестало існувати.

Калнишевського того ж 1775 року заарештували й відправили до в’язниці Соловецького монастиря. 1801 року імператор Олександр I звільнив його, але він за власним бажанням залишився в монастирі й помер 1803 року на 112-му році життя.