Ліквідація Запорозької Січі 1775 року

Нова Січ (1734–1775) існувала в межах Російської імперії й вважалася її військовою одиницею, але зберігала власний устрій, звичаї й землі — Вольності Війська Запорозького Низового. Після російсько-турецької війни 1768–1774 років Запорожжя опинилося в глибині імперії, оточене лініями регулярних військ: збудували Дніпровську лінію, відновили Азов і Таганрог, поставили карантинні застави. Козаки втратили значення прикордонної сили, а царський уряд прагнув знищити їхню автономію й залучити край до імперії. Катерина II вирішила ліквідувати Січ.

Наприкінці травня 1775 року командувач 1-ї російської армії генерал Петро Текелій, який повертався з турецького фронту, вступив на Запорожжя й зайняв усі паланки та слободи. 4 червня один із загонів підійшов до Нової Січі, заблокував її й оволодів укріпленнями. Козаки, зважаючи на несумірність сил, не чинили опору, і Січ було зруйновано. Кошового отамана Петра Калнишевського заарештували й заслали до Соловецького монастиря.

• частина запорожців переселилася на підвладну Османській імперії територію й утворила Задунайську Січ;
• запорозькі землі роздавали російським поміщикам і колоністам, значна частина козаків потрапила в кріпацьку залежність;
• залишки війська згодом використали для створення нових козацьких формувань — Чорноморського козацького війська;
• завершилася епоха козацьких вольностей: разом з ліквідацією гетьманства (1764) це означало кінець козацької автономії.