Іван Мазепа

Мазепа навчався в Київському колегіумі та, імовірно, в єзуїтських школах, побував у Західній Європі, служив при польському королівському дворі, а потім у гетьманів Дорошенка й Самойловича. Після невдалого Кримського походу 1687 року його, за вказівкою князя Голіцина, обрали гетьманом на березі річки Коломак. Тоді ж підписано Коломацькі статті, що обмежили українську автономію.

Понад двадцять років Мазепа вдало лавірував між Москвою, Польщею, Туреччиною й Кримом. Він прагнув утвердити міцну гетьманську владу, що мала стати спадковою. Гетьман щедро жертвував на будівництво церков і монастирів та підтримував Києво-Могилянську академію; архітектуру тієї доби називають «козацьким», або «мазепинським», бароко.

Під час Північної війни Мазепа розчарувався в політиці Петра I, яка обмежувала автономію Гетьманщини. Восени 1708 року він перейшов на бік шведського короля Карла XII, розраховуючи домогтися незалежності: так виник українсько-шведський союз. Цього ж року московські війська князя Меншикова захопили й зруйнували гетьманську столицю Батурин, убивши багатьох її захисників і мешканців.

27 червня (8 липня) 1709 року шведсько-українське військо зазнало поразки в Полтавській битві. Карл XII і Мазепа відступили до Бендер, де гетьман помер того ж року. Москва в цьому ж році зруйнувала Чортомлицьку Січ, а на гетьманство в еміграції обрали Пилипа Орлика. Відтак почався наступ на автономію Гетьманщини.