Пилип Орлик

Орлик народився в шляхетській родині, навчався в Віленській єзуїтській академії й закінчив Київський колегіум 1694 року. Працював писарем у канцелярії київського митрополита, потім у Генеральній військовій канцелярії, а 1707 року став генеральним писарем у гетьмана Мазепи. Він підтримував Мазепу в намаганні створити союз із Польщею та Швецією, щоб звільнити Україну від влади Петра I.

Після поразки під Полтавою й смерті Мазепи на раді в Бендерах (Молдова) Орлика обрали гетьманом Війська Запорозького — 16 (5) квітня 1710 року. Тоді ж з козацькою старшиною він уклав угоду — «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького».

Орлик намагався поширити владу на Правобережну й Лівобережну Україну військовими походами та дипломатією. Він уклав союзні договори зі Швецією (1710), Османською імперією й Кримським ханством (1711, 1712); його зусилля сприяли війні Османської імперії проти Москви. За Прутським трактатом 1711 року цар Петро I мав вивести війська з Правобережжя, що мало перейти під владу Орлика, але цього не сталося через позицію Речі Посполитої.

1714 року Орлик переїхав до Швеції, потім жив в Австрії, Чехії, Греції, Молдові. Він писав політичні маніфести та «Діаріуш подорожній» (1720–1732), шукав підтримки в європейських державах і помер 1742 року в Яссах. Його старший син Григорій Орлик став державним і військовим діячем Франції.