«Руська правда»

У тексті збереглися записи про те, що писемне закріплення права відбувалося за Ярослава Мудрого, за його синів Ізяслава, Святослава й Всеволода (Ярославичів) і за Володимира Мономаха; частина дослідників виокремлює ще й статті, введені Святополком Ізяславичем. Тому говорять про «Правду Ярослава», «Правду Ярославичів» та Устав Мономаха — умовну назву кількох статей про обмеження лихварства. «Руська правда» — багатошаровий текст з помітними, хоч і непослідовними спробами систематизації, а час походження збірника в цілому визначають приблизно першою половиною XII — серединою XIII століття.

Збереглася вона у великій кількості списків трьох редакцій — Короткої (43 артикули), Розлогої, або Просторої (100–135 статей), і Скороченої (до 60 артикулів). Коротка редакція дійшла у двох списках Новгородського першого літопису; лише в ній Правду Ярослава відокремлено від Правди Ярославичів, хоча новіші дослідження ставлять під сумнів її давність. Найстарший список Розлогої редакції походить з Новгородської Синодальної Кормчої близько 1280 року. Загалом «Правда» збереглася в Кормчих і Мірилі Праведному — збірках переважно церковного права.

• регулювання кровної помсти й заміна її грошовим штрафом — вирою за вбивство;
• захист життя, честі й майна вільної людини; різні норми відповідальності залежно від соціального стану потерпілого;
• норми про спадкування, торгівлю, позику й проценти («рези»), які брали лихварі;
• правове становище різних груп населення: бояр і княжих дружинників, вільних селян (смердів), залежних людей — закупів, рядовичів, холопів, ізгоїв;
• судові процедури й докази: свідки, присяга.

«Руська правда» показує, що в Київській Русі право спиралося на звичаї й княжу владу, а не лише на церковні норми.

«Руська правда» — головне джерело з історії права, соціальних відносин і побуту Київської Русі. Серед науковців тривають суперечки про час створення редакцій і про те, чи діяла «Правда» як чинний закон: вона збереглася переважно в збірках церковного права, а час вміщення її в Кормчі (остання третина XIII століття) вказує на вихід з активного обігу як юридичного тексту. Водночас певні норми «Правди» зафіксовано й у берестяних грамотах.