«Повість минулих літ»

Свою назву літопис отримав за початковими словами давнього заголовка. Окремою рукописною книгою «Повість минулих літ» до нас не дійшла: в усіх списках вона з’єднана з іншими пам’ятками літописання й продовжується викладом подій XII–XV століть. Виокремити її текст дозволяє приписка ігумена Видубицького Свято-Михайлівського монастиря Сильвестра, датована 1116 роком: він засвідчив авторство, час і місце створення літопису.

За схемою О. Шахматова, загальноприйнятою впродовж XX століття, автором був печерський монах Нестор, який закінчив працю близько 1113 року; проте такого тексту не містить жоден зі списків. Єдине документальне свідчення авторства — приписка Сильвестра, а ім’я Нестора вперше з’являється в заголовку пізнього Хлєбніковського списку XVI століття. Новіші дослідження допускають, що збережені списки відбивають єдину редакцію, створену Сильвестром 1116 року.

• походження слов’янських племен і заселення східнослов’янських земель;
• легенда про заснування Києва братами Києм, Щеком, Хоривом і сестрою Либіддю;
• заклик варягів і початок князівської династії Рюриковичів;
• походи на Константинополь, договори з Візантією, діяльність князів Олега, Ігоря, Ольги, Святослава;
• «випробування вір» і хрещення Русі за Володимира Святославича;
• міжусобиці й події до початку XII століття.

Ранні розділи «Повісті» поєднують історичні відомості з легендами, тому історики перевіряють їх за іншими джерелами, зокрема візантійськими. За жанром літопис з певними застереженнями зараховують до універсальних хронік: виклад починається з біблійної історії людства, а потім переходить до історії Русі, при цьому події подано за роками, як у середньовічних анналах.

«Повість минулих літ» — головне джерело ранньої історії Русі й основа всього наступного руського літописання. Сам літописець так окреслив її мету: розповісти, звідки пішла Руська земля, хто в Києві почав першим княжити і звідки Руська земля стала.