Хрещення Русі 988 року

До хрещення на Русі панувало язичництво: спершу Володимир навіть намагався зміцнити його, поставивши в Києві капище з богами на чолі з Перуном. Проте язичництво було розрізненим і не могло об’єднати численні племена та землі в одну державу. Християнство ж давало єдину віру, зв’язки з могутніми християнськими державами й міжнародний авторитет князеві.

Поступове поширення нової віри тривало ще задовго до Володимира: християн знали в Києві за княгині Ольги, яка хрестилася в Константинополі. За літописом, Володимир «випробовував» віри й зупинився на грецькій. Насправді вирішальним було політичне становище: візантійські імператори Василій II і Костянтин VIII потребували військової допомоги проти повсталого полководця Варди Фоки, а Русь могла її надати.

Візантійські джерела повідомляють про шлюб Володимира з принцесою Анною та військову допомогу русів імператорові Василію II, а східні автори згадують і про хрещення князя. Літопис пов’язує ці події з походом на Корсунь (Херсонес) у Криму. За літописом, після хрещення князь повернувся до Києва й наказав скинути язичницьких ідолів: статую Перуна кинули в Дніпро, а кияни масово охрестилися в річці.

Варто пам’ятати, що достовірних фактів про це відомо небагато: літопис, головне джерело, значною мірою легендарний. Візантійські хроніки про хрещення Русі мовчать, і сучасні історики розглядають 987–989 роки як завершальний етап християнізації, що тривала понад сто років.

• Київська митрополія: церква Русі поступово структурувалася, підпорядковуючись Константинопольському патріарху;
• Десятинна церква — перша кам’яна церква в Києві, збудована наприкінці X століття; назва походить від десятини — частини княжих доходів, що йшла на церкву;
• поширення писемності, книжності, шкіл; розвиток мурованої архітектури й живопису;
• зближення з християнськими державами Європи, династичні шлюби наступних князів;
• вплив церкви на право й побут, поступове відмирання язичницьких обрядів.