Житомирська область

Область лежить на півночі Правобережної України, переважно в зоні Житомирського Полісся (південна частина — в лісостепу). На півночі проходить державний кордон із Білоруссю. Більшу частину області охоплює Придніпровська височина, а північ і північний схід — Поліська низовина. Поверхня хвиляста й загалом знижується на північ і північний схід — від 280–220 м до 150 м і менше.

У геоструктурному відношенні область лежить на північно-західній частині Українського щита. На півночі багато моренних і моренно-зандрових рівнин із пасмово-горбистим рельєфом; на заході переважає зандрова слабохвиляста рівнина з торф’яними болотами. Там, де кристалічні породи виходять на поверхню, утворилися кряжі — Словечансько-Овруцький (найвища точка), Білокоровицький, Озерянський.

Мінерально-сировинна база представлена переважно нерудними копалинами, які розробляють більш ніж на 220 родовищах. Область має значні поклади гранітів, лабрадоритів (92 % запасів України), габро, бутощебеневої сировини. Житомирський каоліновий концентрат (білизна до 75–80 %) експортують; на каолінах працювали Городницький (1799), Баранівський (1802) фарфорові заводи, а 1906 року заснували «Коростенський фарфор». Є пегматити, коштовне каміння (Володарськ-Волинський — музей; 1952 року знайдено кристал топазу вагою 68 кг), кварцити (Першотравневе), єдине в Україні Курʼянівське родовище пірофілітового сланцю, ільменіт (Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат), буре вугілля (Андрушівський район), понад 700 родовищ торфу, мінеральні води (радонові — біля Житомира).

Клімат помірно континентальний з вологим літом і м’якою зимою: середня температура січня −5,7 °C, липня +18,9 °C; на півночі випадає 600 мм опадів, на півдні — 570 мм, понад 80 % — улітку. Через область протікає понад 300 річок довших за 10 км; усі середні належать до басейну Дніпра. Найдовші: Тетерів (385 км, у межах області — 247 км), Ірпінь, Здвиж; притоки Прип’яті — Уборть, Уж, Словечна, Ствига; Случ (притока Горині). Найбільше озеро — Кам’яне. Збудовано 43 водосховища; найбільші — Житомирське, Іршанське, Малинське, Лісне.

Ґрунти переважно бідні на гумус: дерново-підзолисті піщані й супіщані, у заплавах — болотні, у лісостеповій частині — сірі лісові й опідзолені чорноземи. Лісами вкрито близько 1 млн га (28 %). На півночі й північному заході — бори, на Поліссі — субори, на півдні лісистість лише 3–4 %. У фонді — Поліський природний заповідник, а також Древлянський природний заповідник, заказник «Плотниця» й інші.