Кіровоградська область

Область лежить у центральній частині України, у межиріччі Дніпра та Південного Бугу. Вона межує з Черкаською, Полтавською, Дніпропетровською, Миколаївською, Одеською й Вінницькою областями; державного кордону немає. З півночі на південь територія простягається на 148 км, із заходу на схід — на 335 км. Адміністративний центр — місто Кропивницький: його перейменовано з Кіровограда постановою Верховної Ради від 14 липня 2016 року, але назва області в Конституції (ст. 133) лишається Кіровоградською.

Територія лежить на центральній частині Українського щита; кристалічні породи — граніти, гнейси — перекриті осадовим чохлом, у якому беруть участь палеоген (піски, буре вугілля, глини, мергелі), неоген і антропоген (леси, алювій). Поверхня — підвищена пологохвиляста лесова рівнина Придніпровської височини, розчленована річковими долинами, ярами й балками. Найвища точка — біля села Великі Луки (269 м), найнижча — у заплаві Інгулу (39 м). Особливість будови — Бовтиська астроблема в Олександрівському районі: кратер космічного походження віком 76 млн років і глибиною 1,1 км.

На території області 270 родовищ корисних копалин. Є буре вугілля (частина Дніпровського буровугільного басейну; видобуток нині лише в Олександрійському районі), горючі сланці (Бовтиське родовище), торф, залізні руди й залізисті кварцити (родовища Криворізького залізорудного басейну), нікелево-хромові руди на Побужжі, графіт (Заваллівське родовище), титанові руди (Бирзулівське, Лекарівське), літій (Полохівське родовище). У Кіровоградській області лежить майже вся мінерально-сировинна база урану України — Ватутінське, Мічурінське й Северинське родовища. Є також золото (Клинцівське, Юр’ївське) і багато будівельного каменю: граніт, габро, лабрадорит, кварцит, каолін.

Клімат помірно континентальний. Середня температура січня — від −5,2 °C на півдні до −5,8 °C на північному сході, липня — +21,0 і +20,5 °C; опадів 480–600 мм на рік. Несприятливі явища — посухи, суховії, пилові бурі. В області 152 річки довші за 10 км; густота гідрографічної мережі — 0,29 км/км².

Природний рослинний покрив займає лише 15–16 % площі. Лісова рослинність вкриває близько 6 %, степові ділянки — менше 1 %. Зональні типи — мезофільні широколистяні ліси й степи. Плакорні степи практично не збереглися; петрофітні степи приурочені до виходів кристалічних порід у басейнах Південного Бугу, Синюхи, Інгульця. Природно-заповідний фонд (11,5 тис. га) складається переважно із заказників, серед яких «Гранітний степ», «Чорноліський», «Войнівський», «Велика стінка».