Автор програми · Усна народна творчість
Маруся Чурай
1625–1653 (за переказами)
Маруся Чурай (1625–1653 за переказами) — напівлегендарна полтавська піснярка й співачка часів Хмельниччини. Їй приписують авторство відомих народних пісень, зокрема «Віють вітри, віють буйні» та «Засвіт встали козаченьки», що входять до програми НМТ.
Авторський матеріал Тями · оновлено
Біографія: головне для програми
За переказами, Маруся Чурай жила в Полтаві за часів Богдана Хмельницького. Вона з’являється в народній пам’яті як талановита піснярка, яка складала пісні про кохання, козацьку долю й розлуку. З її іменем традиція пов’язує також пісні «Ой не ходи, Грицю» та «Котилися вози з гори».
Документальних відомостей про Марусю Чурай немає, тому її історичність є предметом суперечок: від 1960-х років музикознавець Леонід Кауфман доводив, що вона існувала, а Григорій Нудьга вважав її літературною легендою. Через це в програмі вказано, що авторство пісень «приписують» їй. Образ Марусі став символом української жінки-співачки.
Образ піснярки надихнув багатьох письменників: їй присвячено драму Михайла Старицького, повість Ольги Кобилянської «В неділю рано зілля копала» та історичний роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай». Пісня «Віють вітри, віють буйні» зазвучала також у п’єсі Котляревського «Наталка Полтавка».
Твори в програмі НМТ
Стиль і напрям
Пісні, які пов’язують з Марусею Чурай, належать до ліричної народнопісенної традиції: це кохання, розлука, туга, козацька доля. Вони побудовані на паралелізмі, постійних епітетах, зменшено-пестливих формах, діалозі.
Три факти, про які часто питають
- Їй за традицією приписують пісні «Віють вітри, віють буйні» та «Засвіт встали козаченьки» (в інших записах — «Засвистали козаченьки»).
- Маруся Чурай жила, за переказами, у Полтаві XVII століття; документів про її життя не збереглося.
- Її образ описано в історичному романі у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай» (1979).