Симон Петлюра

Петлюра народився в Полтаві в міщанській родині козацького походження, навчався в духовній семінарії, звідки 1901 року його виключили за участь у таємному українському гуртку. З 1900 року він був членом Революційної української партії, працював журналістом і редактором, а згодом приєднався до УСДРП. У Центральній Раді Петлюра організував українське військо, очолював Генеральний військовий комітет.

У листопаді 1918 року Петлюра став одним із керівників Директорії й Головним отаманом армії УНР, а після відставки Винниченка, з лютого 1919 року, очолив Директорію. 22 січня 1919 року було проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР, а війська УНР воювали проти більшовиків і армії Денікіна.

Наприкінці 1919 року армія УНР опинилася в оточенні й рушила в Перший Зимовий похід — рейд у тилу більшовиків і денікінців (командував ним Михайло Омелянович-Павленко), а Петлюра виїхав до Польщі шукати союзників. У квітні 1920 року він підписав Варшавську угоду: Польща визнала Директорію верховною владою незалежної УНР, а УНР погодилася на кордон по Збручу; сторони домовилися про спільну боротьбу проти більшовиків. У травні 1920 року союзні війська зайняли Київ, але невдовзі відступили.

Після Ризького миру 1921 року, що поклав край війні, Петлюра емігрував і жив у Парижі. 25 травня 1926 року його вбив у Парижі Самуїл Шварцбард, а суд присяжних виправдав убивцю.