Петро Дорошенко

Дорошенко народився в Чигирині в козацькій родині. 1647 року він разом із Хмельницьким вирушив на Запорожжя й брав участь у війні 1648–1657 років. Влітку 1665 року, не без допомоги татар, Дорошенко став гетьманом, а до кінця року поширив свою владу на всю Правобережну Україну й налагодив діяльність органів управління.

Він домагався від Польщі розширення автономії, а коли дізнався, що польський і московський уряди домовляються про поділ України, розгромив польське військо під Браїловом (грудень 1666). Проте Андрусівське перемир’я 1667 року таки поділило Україну по Дніпру між Москвою й Польщею, що лише посилило прагнення гетьмана об’єднати обидва береги.

8 червня 1668 року на Лівобережжі Дорошенка обрали гетьманом возз’єднаної козацької України. Але уряди Москви, Польщі й Кримського ханства виступили проти її єдності, а вдома діяла впливова опозиція. У березні 1669 року старшинська рада в Корсуні ухвалила прийняти протекторат Османської імперії — програма ЗНО називає це визнанням Правобережною Гетьманщиною османського протекторату.

Війни 1670-х років, зокрема польсько-турецька 1672 року й турецько-татарські Чигиринські походи 1677–1678 років, спустошили Правобережжя й позбавили гетьмана підтримки населення. У вересні 1676 року Дорошенко зрікся булави, згодом жив у Московії: був воєводою, а з 1684 року — власником села Ярополче поблизу Москви, де й помер 1698 року.