Іван Виговський

Виговський походив із православної шляхти, працював у судах, служив у польському війську. У Жовтоводській битві 1648 року потрапив у татарський полон, але Хмельницький викупив його, і Виговський перейшов на бік повстанців. Наприкінці 1649 або на початку 1650 року він став генеральним писарем, брав участь в укладенні Зборівського й Білоцерківського договорів та в переговорах із Москвою.

Навесні 1657 року Виговський став регентом при неповнолітньому Юрії Хмельницькому, а по смерті Богдана старшина обрала його гетьманом: спершу на Чигиринській раді, а в жовтні 1657 року — на раді в Корсуні.

Проти Виговського виступили Запорожжя та Полтавський полк, які звернулися по допомогу до Москви, і 1658 року в козацькій Україні спалахнула громадянська війна. Побоюючись наступу Москви, гетьман того ж року уклав Гадяцький договір із Річчю Посполитою. Він передбачав перетворення козацької України на Велике князівство Руське в складі Речі Посполитої, але договір так і не було втілено в життя.

Влітку 1659 року війська Виговського разом із кримськими татарами вщент розбили московську армію біля Конотопа. Скористатися перемогою гетьман не зміг: старшина й козаки були невдоволені умовами Гадяцького договору. У вересні 1659 року він зрікся булави на користь Юрія Хмельницького.

Виговський жив у Речі Посполитій, але його погляди змінилися: від ідеї автономії він прийшов до ідеї незалежної Української держави. Його викрили як учасника підготовки повстання проти польської влади; заарештований, він 1664 року був розстріляний без суду. Виговського вважають першим гетьманом, якого стратили за боротьбу за незалежність козацької держави.