Гадяцький договір 1658 року

Договору передували тривалі й глибоко законспіровані переговори: українські інтереси представляв Павло Тетеря, польські — Станіслав-Казимир Беневський, а в розробці умов брав участь Юрій Немирич. Угода завершувала десятирічну українсько-польську війну.

• козацька держава в складі Київського, Чернігівського й Брацлавського воєводств поверталася до Речі Посполитої на правах федеративної частини — Великого князівства Руського з устроєм на зразок Великого князівства Литовського;
• король гарантував амністію всім учасникам війни;
• підтверджувалися старі привілеї Війська Запорозького, право гетьманського суду; козацький реєстр — 60 тисяч осіб;
• щороку 100 козаків із кожного полку мали одержувати шляхетство (нобілітацію);
• Берестейську церковну унію ліквідували, захоплене унійцями церковне майно поверталося православним;
• київський митрополит і чотири православних єпископи отримували місця в сенаті; православним міщанам гарантували рівність у правах із католицькими;
• Києво-Могилянський колегіум вперше здобував статус вищого навчального закладу, прирівняного до Краківської академії; планували заснувати ще одну православну академію.

Після підписання сторони намагалися змінити умови на власну користь. До тексту, який сейм ратифікував у травні 1659 року, не ввійшли положення про ліквідацію унії на всій території держави та про повернення всього відібраного унійцями майна, а реєстр обмежили 30 тисячами. Дію договору юридично припинив уряд Юрія Хмельницького в жовтні 1659 року після угоди з Москвою. У наступні роки положення Гадяцького договору не раз використовували уряди Юрія Хмельницького, Павла Тетері, Петра Дорошенка та Михайла Ханенка, виробляючи умови мирних угод із польськими королями.