Данило Галицький

Данило був старшим сином Романа Мстиславича, який 1199 року об’єднав Галицьке і Волинське князівства. Коли 1205 року батько загинув, Данилові було чотири роки, і галицьке боярство повстало проти його родини. Юність минула у вигнанні, а з 1219 року Данило поступово об’єднував Волинь і боровся за батьківську спадщину.

1238 року, здолавши суперників, Данило вокняжився в Галичі й відновив Галицько-Волинську державу батька. Невдовзі, 1240 року, хан Батий узяв Київ, а 1241 року його орди прокотилися Галичиною й Волинню. Держава Данила вціліла, проте мусила залагоджувати наслідки навали.

Влітку 1245 року в битві біля міста Ярослав Данило розгромив Ростислава Михайловича, якого підтримували галицькі бояри, угорське й польське війська, — і остаточно зломив опір боярства. Проте золотоординська загроза лишалася, і князь поїхав до хана Батия: він зберіг землі, але визнав залежність від Золотої Орди.

Шукаючи допомоги проти Орди, Данило вів переговори з папою римським Інокентієм IV. 1253 року в Дорогичині він прийняв королівську корону від папи, який проголосив хрестовий похід проти монголів. Похід не відбувся, а католицьких місіонерів Данило до себе не впустив, тож зв’язки з Римом урвалися. 1258 року ординський воєвода Бурундай примусив його зруйнувати укріплення більшості міст. Данило збудував чимало фортець, зокрема Холм, де помер 1264 року, а Львів, за традицією, назвали на честь його сина Лева.