Монгольська навала й падіння Києва 1240 року

На початку XIII століття Чингізхан об’єднав монгольські племена. 1223 року на річці Калці монголи вперше розбили руських і половецьких князів. Справжня навала почалася 1237 року, коли Батий вдерся в Волзьку Булгарію й Північно-Східну Русь. Узимку 1237–1238 років було розорено Володимиро-Суздальське й Рязанське князівства. 1239 року Батий привів кінноту в південні степи.

Пізньою осінню 1240 року військо з’явилося біля валів Києва. Місто мало могутні укріплення, а оборону очолював воєвода Дмитро, якого перед навалою посадив у Києві князь Данило Галицький. Після двотижневого штурму монголи на початку грудня 1240 року здобули Київ, знищили більшість захисників і городян, майже повністю зруйнували місто, особливо Верхнє. Потім навала прокотилася Галицько-Волинською землею (1241).

• руйнування міст, загибель населення, занепад Києва як політичного центру — головні землі зосередилися в Галицько-Волинській державі;
• залежність від Золотої Орди: князі їздили до хана по ярлики — грамоти на право правити; на землях збирали данину, а наглядали за нею баскаки;
• Золотоординське панування затримало розвиток господарства й культури;
• князь Данило Галицький 1245 року поїхав до Орди, визнавши залежність, але зберіг землі; 1253 року прийняв королівську корону.

Папський посол Плано Карпіні, який 1246 року їхав до хана, побачив зруйнований Київ. Пам’ять про навалу збереглася в літописах і народних переказах.