Великий терор 1937–1938 років в Україні

Від жовтня 1936 до листопада 1938 року в СРСР розгорнулася безпрецедентна кампанія репресій, яку дослідник Роберт Конквест назвав «Великим терором». За підрахунками істориків Миколи Охотіна й Олега Рогінського, тоді в Радянському Союзі заарештували понад 3,7 мільйона осіб; значну частину з них було розстріляно або засуджено до таборів. Одним із інструментів були «трійки» й закриті суди, а обвинувачення — як правило, сфабриковані.

В Україні терор вдарив і по комуністичній верхівці: у 1937–1938 роках загинула переважна більшість керівних кадрів КП(б)У, зокрема всі члени політбюро ЦК, крім Григорія Петровського. Масових репресій зазнали військові, інженери, вчені, священики, селяни. Влада вигадувала «шпигунські» та «контрреволюційні» організації: такими були, наприклад, справи про «військово-фашистський заколот», «націоналістичні» центри, «троцькістський центр».

Особливо болісно удар припав на інтелігенцію: письменників, митців, учених, діячів театру. Загибель багатьох представників української культури в 1930-х роках дістала назву «розстріляного відродження»: до цього покоління належали митці, що виросли в добу українізації 1920-х років. Серед страчених був і творець українського модерного театру Лесь Курбас.

Свідченням терору стали масові поховання. Биківня на околиці Києва — місце поховання жертв політичних репресій 1937–1941 років: радянська влада довго приховувала правду й вважала їх жертвами нацистів. У Вінниці 1943 року під час німецької окупації відкрили поховання, де ексгумували 9439 осіб, убитих здебільшого пострілом у потилицю: нацисти використали це в пропаганді, але факти підтвердили радянські злочини 1937–1938 років. Лише наприкінці 1980-х років, у добу перебудови, з’явилася можливість досліджувати ці місця.