Помаранчева революція 2004 року

У першому турі 31 жовтня 2004 року Віктор Ющенко набрав 39,87 % голосів, прем’єр-міністр Віктор Янукович — 39,32 %. Перед другим туром Ющенко очолив коаліцію політичних сил, керованих Юлією Тимошенко, Олександром Морозом і Анатолієм Кінахом. Штаб Януковича зробив ставку на максимальну явку на Донбасі. За повідомленням ЦВК, у неділю 21 листопада Янукович здобув на 812 тисяч голосів більше, ніж Ющенко, а явка на Донбасі зросла до 89,5 % у Луганській і 96,7 % у Донецькій областях.

Громадяни заявили про фальсифікації. 24 листопада Центральна виборча комісія затвердила протокол: Янукович — 49,5 %, Ющенко — 46,6 %. Остаточні дані «Національного екзит-полу» опозиції показували інше: Ющенко — 52,9 %, Янукович — 44,2 %.

З 22 листопада в Києві й багатьох містах розпочалися мітинги, пікети, страйки, блокування урядових будівель. Прихильники Ющенка використовували помаранчевий колір — від чого й назва. Центром став Майдан Незалежності. Верховний Суд заборонив ЦВК оприлюднювати офіційні результати, а 27 листопада 323 депутати Верховної Ради визнали результати другого туру недійсними. За посередництва європейських лідерів відбулися «круглі столи».

Мирний і масовий характер руху, а також позиція частини державних структур, зокрема СБУ й дипломатичного корпусу, допомогли уникнути кровопролиття. 3 грудня Верховний Суд оголосив рішення — призначити повторне голосування другого туру на 26 грудня 2004 року.

Під час повторного голосування 26 грудня переміг Віктор Ющенко (близько 52 % голосів), що стало перемогою громадянського суспільства над фальсифікаціями. Революція також підштовхнула конституційну реформу: перерозподіл повноважень між Президентом і парламентом. Вона збагатила українців досвідом мирного захисту свого вибору й підняла питання європейської інтеграції.