Переяславська рада 1654 року

Після Берестечка, Білоцерківського договору й виснажливої Жванецької кампанії 1653 року Хмельницький опинився у скрутному становищі: на нього насувалися Польща й Кримське ханство. Гетьман розумів, що без потужного союзника військо не вистоїть, і вів переговори з Москвою, Османською імперією, Швецією. Москва була найближчим православним сусідом.

17 (7) січня 1654 року в Переяславі Хмельницький, генеральний писар Виговський і переяславський полковник Тетеря домовилися з головою московського посольства боярином Василем Бутурліним про процедуру. Планувалася старшинська рада, оприлюднення царської грамоти й присяга в соборній церкві. Наступного дня старшинська рада вирішила скликати і ширшу козацьку раду; вона відбулася о другій годині по полудні.

Присутні були близько двохсот старшин полкового й сотенного рівня, рядового козацтва було мало. Хмельницький нагадав трагічні перипетії боротьби з Польщею, і учасники висловилися за перехід під «високу руку» царя. Козацька старшина склала присягу цареві. Тому історики застерігають, що це зібрання лише з певними застереженнями можна вважати Генеральною військовою радою.

Умови угоди обговорювали в Москві в березні 1654 року: так з’явилися Березневі статті. Москва вступила у війну з Польщею, але надії гетьмана на потужну допомогу не виправдалися. 1656 року Москва підписала з Польщею Віленське перемир’я без участі України. Згодом московський уряд поступово обмежував автономію Гетьманщини.

Оцінки Переяславської ради різні. Радянська історіографія й офіційна ідеологія подавали її як «возз’єднання» українського й російського народів; нині історики розглядають її як один із етапів оформлення українсько-московського військово-політичного союзу.