Операція «Вісла» 1947 року

Після Другої світової війни польсько-радянський кордон змінили, а українські землі за «лінією Керзона» (Закерзоння) залишилися в складі Польщі. Вересневою угодою 1944 року між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення передбачалося обмін населенням. У 1944–1946 роках багато українців виселили до УРСР; решту згодом вивезли в межах Польщі.

Офіційним приводом до акції стала загибель 28 березня 1947 року в засідці, що її організували сотні УПА, віце-міністра національної оборони Польщі генерала Кароля Сверчевського. «Вісла» детально розроблялася польською владою, а її виконання координували з партійно-радянськими органами СРСР. Основні рішення — склад командування, строки, райони розселення переселенців, методи боротьби з підпіллям — ухвалювало політбюро Польської робітничої партії. Командував операцією генерал Стефан Мосор. Створили військово-польові суди й табір у Явожно.

Депортацію офіційно мотивували необхідністю припинити діяльність українського підпілля (ОУН і УПА), позбавити його підтримки місцевого українського населення, а також змішаних родин і забезпечити цілісність Польської держави. Операцію проводили понад двадцять тисяч військових; її супроводжували насильство, спалені домівки, зруйновані церкви й ув’язнення в таборі в Явожно.

За офіційними даними, близько 150 тисяч осіб розпорошили майже по всій території північної й західної Польщі, заборонивши повертатися. Акція призвела до майже повної ліквідації українського населення в південно-східних воєводствах Польщі, до руйнування культурного й церковного життя. 3 серпня 1990 року Сенат Польщі засудив «Віслу».