Чорнобильська катастрофа 1986 року

Зруйнування 4-го енергоблока Чорнобильської АЕС у ніч з 25 на 26 квітня 1986 року стало початком великої трагедії для працівників станції, мешканців міст Прип’ять і Чорнобиль, навколишніх сіл і віддалених регіонів. Причини аварії поєднували недоліки конструкції реактора й помилки та порушення під час експерименту.

Під завалами загинув старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук. Удень 26 квітня від несумісної з життям дози опромінення помер наладник Володимир Шашенок. Одинадцять працівників отримали дози, що спровокували четверту стадію променевої хвороби, і до 20 травня 1986 року всі вони померли в московській лікарні. Ще чотирнадцять осіб з персоналу хворіли на променеву хворобу третього ступеня.

Спершу до робіт залучали військовослужбовців строкової служби, пізніше — військових запасу й вільнонайманих працівників. За неповними даними, через майданчик станції пройшли понад шістсот тисяч осіб. У перші дні евакуювали населення навколишніх територій: 2–3 травня — десять тисяч осіб у 10-кілометровій зоні, 4–7 травня — жителів ще 59 населених пунктів України та Білорусі. Місто Прип’ять евакуювали ще 27 квітня.

Влада СРСР із запізненням і неповно повідомляла про масштаби катастрофи, тож люди не були належно інформовані про небезпеку.

• екологічні: за наслідками аварія переросла у планетарну катастрофу; лише радіоактивним цезієм було забруднено три чверті території Європи; створено зону відчуження;
• медичні й соціальні: тисячі постраждалих, проблеми евакуйованих, зростання захворюваності;
• політичні: аварія підірвала довіру до влади й посилила громадський рух у добу «гласності» й «перебудови», що вело до незалежності;
• станцію закрили 15 грудня 2000 року; над зруйнованим блоком збудували «Укриття» (саркофаг), а 2012 року розпочали будівництво арки, що має накрити його.