Зборівський договір 1649 року

Українська сторона підписувала договір, втративши воєнно-політичну й дипломатичну ініціативу: кримський хан Іслам-Гірей III знехтував умовами союзу, припинив участь у Зборівській битві 1649 року й сам уклав мир з королем. Підписанню передували напружені дебати. Українські дипломати вимагали автономії в межах Брацлавського, Чернігівського, Київського воєводств, східних районів Подільського й Волинського, необмеженого реєстру, скасування Берестейської унії, зрівняння православної церкви з католицькою і місць у сенаті для київського митрополита та двох православних єпископів.

• автономія Війська Запорозького в межах Брацлавського, Київського й Чернігівського воєводств; кордон ішов на захід від лінії Димер — Коростишів — Паволоч — Вінниця — Брацлав — Ямпіль;
• козацький реєстр обмежено 40 тисячами осіб;
• король визнав «давні козацькі права й вольності», козацьке судочинство, владу Хмельницького над Військом Запорозьким;
• православні шляхтичі мали виключне право обіймати державні посади в козацькій Україні; польські війська виводили з території автономії;
• амністія учасникам визвольної боротьби;
• питання про скасування унії й повернення православній церкві храмів і майна відклали до рішення сейму; у сенаті засідав лише київський митрополит.

Договір перекреслив наміри гетьманського уряду створити 1649 року незалежну Українську державу й показав ненадійність військового союзу з Кримським ханством. Водночас договір узаконив існування української державної автономії, зобов’язав Річ Посполиту враховувати її інтереси й надав Війську Запорозькому статус суб’єкта міжнародних відносин. Він не задовольняв жодну зі сторін: у лютому 1651 року польська армія напала на Брацлавщину, порушивши його умови, а після Берестецької битви його змінив Білоцерківський договір.