Акт Злуки 1919 року

1 листопада 1918 року внаслідок розвалу Австро-Угорщини на західноукраїнських землях постала ЗУНР. Під тиском народних мас, які прагнули об’єднання з «Великою Україною», в умовах польської інтервенції Українська національна рада доручила уряду — Державному секретаріату — вжити заходів до возз’єднання всіх українських земель в єдиній державі. 1 грудня 1918 року у Фастові між УНР і ЗУНР уклали «передвступний» договір про майбутню злуку, а 3 січня 1919 року Українська національна рада в Станіславі (нині Івано-Франківськ) його затвердила й ухвалила рішення про з’єднання обох республік.

22 січня 1919 року Директорія УНР видала універсал про утворення єдиної незалежної УНР, а на Софійському майдані в Києві урочисто проголосили Акт Злуки. Наступного дня його одностайно схвалив Трудовий конгрес України, до складу якого ввели 48 делегатів від ЗУНР.

• Директорії УНР надавалося право верховної влади й обов’язок вжити всіх заходів для оборони держави; до її складу мали увійти представники Західної України;
• назву ЗУНР замінювали на «Західна область Української Народної Республіки» (ЗОУНР), якій забезпечувалася територіальна автономія;
• передбачалося скликати Установчі збори, що утворять єдину владу республіки.

Акт Злуки став символом соборності — єдності українських земель — і важливою подією визвольних змагань. Єдину владу республіки мали утворити Установчі збори, а до того ЗОУНР зберігала територіальну автономію. Акт Злуки засвідчив прагнення східних і західних українців до спільної держави й нині відзначається як День Соборності.