Автор програми · Давня українська література

Григорій Сковорода

1722–1794

Григорій Савич Сковорода (1722–1794) — український філософ-містик, поет і педагог доби бароко. Від 1769 року він вів життя мандрівного філософа, за що його називали «українським Сократом». У програмі НМТ — вірш «De libertate», пісня «Всякому місту — звичай і права» та байка «Бджола та Шершень».

Авторський матеріал Тями · оновлено 1 жовтня 2026 р.

Біографія: головне для програми

Сковорода народився 1722 року в сотенному містечку Чорнухи (нині Полтавщина) в козацькій родині. Навчався в Києво-Могилянській академії, співав у придворній капелі в Петербурзі (1742–1744), а в 1745–1750 роках мандрував Європою. Згодом викладав поетику в Харківському колегіумі (1759–1762) і був домашнім учителем.

Від 1769 року залишив службу й вів життя вільного мандрівного мислителя, відкидаючи кар’єру, гроші й чини. Помер 1794 року в селі Пан-Іванівка на Харківщині (нині Сковородинівка). На його могилі, за його бажанням, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав».

За життя Сковорода не надрукував жодного твору: його тексти поширювалися в списках, а перше видання збірки творів вийшло 1861 року. Центральна ідея його філософії — самопізнання й «сродна праця», тобто праця за природним покликанням.

Твори в програмі НМТ

Стиль і напрям

Сковорода — представник українського бароко. Його поезія й байки мають філософський характер, поєднують моральне повчання, символіку й роздум про свободу, щастя й внутрішній мир. Мова його поезії й байок — книжна українська, філософських діалогів — суміш церковнослов’янської, української й російської.

Три факти, про які часто питають

Збірка «Байки Харківські» — перша збірка байок в українській літературі; кожна байка має завершальну частину «Сила».
Ключова ідея Сковороди — «сродна праця»: щастя в роботі за природним покликанням.
Вірш «De libertate» («Про свободу») написаний 1757 або 1758 року й прославляє свободу та Богдана Хмельницького.