Йосип Сліпий, патріарх УГКЦ

Сліпий народився в селі Заздрість на Тернопільщині, навчався у Львові, Інсбруку й Римі, 1918 року захистив докторську дисертацію з теології. Від 1922 року викладав, а з 1925 року очолював Греко-католицьку духовну семінарію у Львові, яку реорганізував у Греко-католицьку богословську академію. 1939 року став архієпископом і коад’ютором — помічником із правом наступництва — митрополита Андрея Шептицького.

Після смерті Шептицького Сліпий 11 листопада 1944 року став митрополитом Галицьким, архієпископом Львівським. Він очолив УГКЦ в умовах приходу радянської влади на західноукраїнські землі.

11 квітня 1945 року радянська влада заарештувала Сліпого. У березні 1946 року у Львові відбувся т. зв. собор, що проголосив «возз’єднання» УГКЦ з Російською православною церквою й фактично ліквідував УГКЦ в УРСР — програма ЗНО згадує цю подію як ліквідацію УГКЦ. Сліпий відбув у радянських в’язницях і таборах близько вісімнадцяти років. На вимогу світової громадськості 1963 року його звільнили й депортували до Ватикану.

У Римі Сліпий заснував Український католицький університет святого Климента, 1965 року став кардиналом, а з 1975 року носив титул патріарха УГКЦ. На його кошти збудовано собор Святої Софії в Римі й придбано приміщення для Українського вільного університету в Мюнхені. Помер у Римі 1984 року, 1992-го його перепоховали у Святоюрському соборі у Львові.