Павло Скоропадський, гетьман 1918 року

Скоропадський походив із старовинного українського старшинського роду. Він навчався в Пажеському корпусі в Петербурзі, служив у Кавалергардському полку, брав участь у російсько-японській війні 1904–1905 років, а в Першу світову війну був генерал-лейтенантом російської армії. Восени 1917 року Скоропадського обрали наказним отаманом Вільного козацтва, він підтримував Центральну Раду й боровся з більшовиками.

Популярність Скоропадського серед поміркованих і консервативних кіл, а також серед німецького та австро-угорського командування в Україні призвела до державного перевороту 29 квітня 1918 року. На Всеукраїнському з’їзді хліборобів-власників його проголосили гетьманом всієї України та військ козацьких; Українську Народну Республіку було скасовано, Центральну Раду розпущено.

Гетьман намагався збудувати систему одноосібної влади, що спиралася на історичні традиції й мала тимчасовий характер, але тяжіла до авторитаризму. За його правління в Києві заснували Українську академію наук (листопад 1918, за участі Володимира Вернадського), відкрили університети, розвивали українську школу. Проте держава трималася на німецьких військах, а селян обурювали реквізиції й повернення поміщикам землі.

Поразка Четверного союзу в листопаді 1918 року призвела до антигетьманського повстання. 14 листопада Скоропадський проголосив Федеративну грамоту — курс на федерацію з небільшовицькою Росією, яку сприйняли як зраду. 14 грудня 1918 року він підписав зречення й виїхав до Німеччини, де жив і провів решту життя. 1926 року за його сприяння в Берліні заснували Український науковий інститут.