Іван Котляревський

Котляревський народився в Полтаві в родині канцеляриста міського магістрату, навчався в Полтавській духовній семінарії, працював канцеляристом і домашнім учителем. Близько 1794 року він почав переробляти в бурлескному, жартівливому стилі «Енеїду» римського поета Вергілія. 1798 року в Петербурзі без відома автора вийшли друком перші три частини, а 1809-го — чотири; повністю поему надрукували вже по смерті поета, 1842 року в Харкові.

Письменник побував на військовій службі, брав участь у російсько-турецькій війні 1806–1812 років, а в 1812-му сформував козацький полк. Від 1810 року він опікувався Будинком виховання дітей бідних дворян у Полтаві. Разом з однодумцями Котляревський організував професійний театр і 1819–1821 років був його художнім керівником.

Поема перенесла античний сюжет в український побут: троянці в ній перетворилися на козаків, а боги — на українських панів. «Енеїда» стала першим твором нової української літератури, написаним народною мовою, й остаточно витіснила зі словесності стару книжну мову. Вона започаткувала нову віршовану форму — десятирядкову строфу чотиристопного ямба замість панівного силабічного віршування.

1819 року для полтавського театру Котляревський написав п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», що поклали початок новій українській драматургії. У Полтаві йому поставлено пам’ятник, а сам Котляревський став символом початку українського національного відродження.