Григорій Сковорода, філософ

Сковорода народився в козацькій родині в селі Чорнухи. 1734 року його прийняли до Києво-Могилянської академії, а після цього він подорожував: 1744 року супроводжував придворну капелу імператриці Єлизавети, а згодом побував в угорському місті Токай. Учителював у Переяславі й Харківському колегіумі, працював домашнім учителем у поміщика Степана Томари.

Кілька разів його звільняли з викладання за надто вільне трактування церковних тем. 1764 року Сковорода відмовився від служби й чернецтва, перейшов у статус «старчика» — мандрівного філософа й поета, що жив без власності, дому та сім’ї. Помер 1794 року в селі Іванівка на Харківщині.

Сковорода був автором духовних пісень — кантів, збірки «Сад божественних пісень», байок, філософських діалогів і трактатів. Основна його думка — «пізнай самого себе» та «сродна праця»: щастя в тому, щоб робити те, до чого маєш природну схильність. Біблію філософ розглядав як символічну книгу, а не буквальний перелік історій.

Особливо відомою стала його сатирична пісня «Всякому граду нрав і права». Вихованець Києво-Могилянської академії, Сковорода став вершиною староукраїнської культури, а в народній пам’яті лишився мандрівним мудрецем — «Світ ловив мене, та не спіймав» — ці слова, за переказом, написані на його могилі.