Коліївщина 1768 року

Коліївщина стала продовженням попередніх народних виступів — повстань другої половини XVII століття й гайдамацького руху. Її спричинили економічні, соціальні, політичні й релігійні фактори: кріпосницький гніт польських панів, утиски православних. Поштовхом став виступ барських конфедератів 1768 року, коли шляхта виступила проти польського короля й російського впливу. Введення російських військ на Правобережжя породило в частини православних ілюзію підтримки російського уряду, поширилися чутки про «Золоту грамоту» Катерини II.

Підготовка до повстання й похід загону Максима Залізняка розпочалися в Мотронинському монастирі, настоятель якого ігумен Мельхіседек, за історіографічною традицією, був ідейним натхненником. Залишивши Холодний Яр, повстанці оволоділи Жаботином, Смілою, Черкасами, Корсунем, Богуславом. У ніч на 21 (10) червня Залізняк і сотник Іван Гонта штурмом узяли Умань. Повстанці за короткий час захопили значну територію Правобережжя й почали встановлювати козацьку владу.

Рух супроводжувався жорстокістю щодо цивільного населення, особливо в Умані, де загинули тисячі мирних жителів, зокрема поляків і євреїв. Ця сторінка історії потребує обережного й чесного висвітлення.

Російський експедиційний корпус генерал-майора Кречетникова взявся придушувати рух. 7 липня (26 червня) заарештували Залізняка й Гонту; до середини липня основні осередки було придушено. Гонту передали польській владі, і його було страчено в Кодні, Залізняка заслали до Сибіру. Коліївщина стала яскравим виявом народного опору, залишила слід у фольклорі й літературі, проте не змінила соціального ладу на Правобережжі.