Валуєвський циркуляр 1863 року

Циркуляр забороняв друкувати українською мовою наукові, навчальні та релігійні книги. Дозволялося публікувати тільки такі твори, які належали до галузі красного письменства, проте цензура використовувала документ як привід для всіляких обмежень українського слова.

В основі розпорядження лежав погляд, що української мови не існує, а наріччя простолюду є російською мовою, зіпсованою впливом Польщі. У циркулярі процитовано твердження голови Київської археографічної комісії Михайла Юзефовича та його однодумців про те, що «ніякої окремої малоруської мови не було, немає й бути не може». Згодом цей погляд став офіційною позицією імперії щодо мовних і національних питань українців.

Тогочасні офіційні джерела пояснювали появу циркуляра загостренням питання про українську мову й літературу через «обставини чисто політичні», а також поширенням серед українців «сепаратистських задумів». Одним із приводів для утисків стало те, що Синод не санкціонував переклад Нового Завіту українською мовою, виконаний Пилипом Морачевським.

• закриття недільних шкіл в Україні;
• адміністративне заслання окремих українських громадських і культурних діячів, зокрема Олександра Кониського, Павла Чубинського, Петра Єфименка;
• закріплення офіційного погляду на мовні й національні питання українців: окремої української мови немає;
• продовження політики обмежень — Емський указ 1876 року, який заборонив і сценічні вистави та концерти українською.

Українську мову в циркулярі трактували як штучну, створену «деякими малоросами і особливо поляками».