Емський указ 1876 року

• друкувати українською мовою оригінальні та перекладні твори, навіть тексти до нот;
• завозити українські книги й брошури, надруковані за кордоном;
• ставити українські вистави;
• влаштовувати концерти українських пісень і декламації.

Сучасники називали указ «Юзефовичевим законом» за прізвищем його головного автора — помічника куратора Київського навчального округу Михайла Юзефовича, який у 1840-х роках допоміг властям викрити учасників Кирило-Мефодіївського товариства.

Указ призвів до заборони діяльності громад — напівлегальних організацій національно свідомої української інтелігенції, закриття Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, який був науковим осередком українофільства, та прихильної до українців газети «Киевский телеграф». Репресій зазнали й деякі професори Київського університету. Серед тих, хто покинув Україну, був Михайло Драгоманов: він виїхав до Женеви й видавав там перший український політичний журнал.

На початку XX століття українська громадськість розгорнула масову кампанію за скасування указу. Її вимоги підтримали авторитетні вчені Петербурзької академії наук, академіки Федір Корш і Олексій Шахматов. 1905 року їхню ґрунтовну доповідь про скасування обмежень малоросійського друкованого слова схвалили загальні збори академіків і надіслали царському уряду. Під час революції 1905–1907 років імператор Микола II підписав маніфест 30 (17) жовтня 1905 року про запровадження політичних свобод, зокрема й свободи слова. Невдовзі почала виходити преса українською мовою, з’явилися українські видавництва. Указ без офіційного оголошення припинив чинність, хоча формально його так і не скасували.