Пересопницьке Євангеліє

Рукопис створили на Волині за меценатства княгині Анастасії Заславської-Гольшанської та князів Чорторийських — Івана Федоровича й Євдокії. Роботою керував і здійснив переклад та редакторську правку чернець Григорій; текст переписували два писці, більшу частину написав Михайло Василієвич, син сяноцького протопопа. Працю розпочато 15 серпня 1556 року у Дворецькому монастирі при церкві Святої Трійці, продовжено у Пересопницькому монастирі при церкві Різдва Богородиці, де її й завершили 29 серпня 1561 року.

Євангеліє перекладено староукраїнською мовою з церковнослов’янської болгарської редакції; використовували й грецькі та західнослов’янські, очевидно, польські тексти. Найближче до народної мови перекладено Євангеліє від Луки. За змістом це традиційне православне четвероєвангеліє, але за зразком західнослов’янських перекладів текст поділено на глави, і кожна починається з короткого викладу змісту (сумарію). Є й постійні глоси — українські відповідники до слів оригіналу. Рукопис оздоблено мініатюрами євангелістів, заставками й орнаментом, виконаними різнобарвними фарбами та золотом; його вважають перлиною українського книжкового мистецтва XVI століття.

У Пересопницькому монастирі Євангеліє зберігалося, ймовірно, до 1630 року. 16 квітня 1701 року гетьман Іван Мазепа подарував його Переяславському кафедральному собору. У 1845–1846 роках книгу бачив у Переяславі Тарас Шевченко й відзначив розкіш оздоблення та українську мову тексту. Згодом рукопис потрапив до Полтави, а 24 грудня 1948 року його передали на постійне зберігання до відділу рукописів Державної публічної бібліотеки УРСР у Києві (нині — Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. Вернадського). На Пересопницькому Євангелії присягають Президенти України.

Книгу вважають свідченням розвитку української літературної мови в XVI столітті та вагомим здобутком української культури литовсько-польської доби.