Литовські статути 1529, 1566 і 1588 років

Статути ВКЛ створювали на основі місцевого литовського, білоруського й українського (так званого руського) права та судової практики. Джерелами були також положення «Руської правди», німецьких і польських судебників та певні норми римського права. Перший, Старий Статут уклала комісія на чолі з канцлером Альбрехтом Гаштольдом, і він набув чинності 29 вересня 1529 року. Другий опрацювала комісія канцлера Миколая Радзивілла Чорного; затверджений 1564 року, він набув чинності лише 1 березня 1566 року. Через роль шляхти Волинської землі його назвали «Волинським». Третій Статут розробили під керівництвом канцлера Остафія Воловича та підканцлера Лева Сапіги, а 28 січня 1588 року його затвердив король Сигізмунд III Ваза. Перші два Статути поширювалися в рукописах, а Третій надрукувала друкарня Мамоничів у Вільнюсі в листопаді 1588 року.

• єдність права: «усіх у Великому князівстві Литовському єдиним правом судити належить»;
• об’єднання в одному зводі норм державного, цивільного, сімейного, земельного, військового, кримінального й процесуального права;
• перші в Європі цілком світські зводи законів, які не включали канонів церковного права;
• рівні права шляхти й підданих, як католицького, так і православного віросповідання;
• ідеї доби Відродження: відповідальність судів перед законом, право на адвокатський захист, персональна відповідальність правопорушника, захист майнових прав жінок;
• Статут 1566 року виокремив судову гілку влади через повітові суди, урівняв у правах князів-магнатів і шляхту; Статут 1588 року закріпив привілеї шляхти й юридично оформив закріпачення селян.

Статути були по суті феодальними конституціями, які обстоювали насамперед права князів і шляхти, і водночас кодексами станового суспільства. Після Люблінської унії 1569 року на українських землях, що відійшли до Польщі, застосовували Другий, а згодом Третій Статут, і з початку XVII століття перевагу мав Статут 1588 року. Вони стали джерелом для російського Соборного уложення 1649 року й українського кодифікаційного збірника «Права, по которым судится малороссийский народ» 1744 року. На Київщині, Поділлі й Волині дію Статутів припинив сенатський указ від 25 червня 1840 року, а на Лівобережжі їх замінили Зводом законів Російської імперії за двома указами 1843 року.