Берестейська церковна унія 1596 року

Головна причина унії — глибокий занепад православного церковного життя на українсько-білоруських землях у католицькій Речі Посполитій. Еліта полонізувалася, ієрархія залежала від світських можновладців, падав рівень освіти, а Константинопольський патріархат сам опинився в скрутному становищі під османською владою. До того ж католицька полеміка, зокрема трактат єзуїта Петра Скарги, пропонувала православним вихід — перехід під юрисдикцію папи.

Ініціативу відродження виявили магнати, як-от князь Василь-Костянтин Острозький, та міщани в братствах, які розвивали друкарство й освіту.

1590 року єпископи на соборі в Бересті вперше заговорили про унію з Римом. 1595 року ієрархи ухвалили остаточне рішення й послали до Риму двох представників — Іпатія Потія й Кирила Терлецького, яких 23 грудня 1595 року прийняв папа Климент VIII. У жовтні 1596 року в Бересті відбувся собор за участі митрополита Михайла Рогози, єпископів, представників папи й короля, що затвердив унійний акт.

Водночас відбувся й православний собор, який унії не прийняв: частину єпископів, значну частину духовенства та мирян підтримав князь Острозький. Так церква розкололася на греко-католицьку (уніатську) й православну.

• виникла греко-католицька церква (УГКЦ) зі східним обрядом і верховенством папи;
• православна церква втратила офіційне визнання, її ієрархію відновили 1620 року за участі козацтва, а юридичний статус повернули 1632 року;
• загострилося протистояння, що вилилося в козацькі повстання й полемічну літературу;
• унія вплинула на культурне життя: розвинулися освіта, друкарство, полеміка.